Державний Гімн — один з головних державних символів нашої країни.

До найбільших святинь будь-якого народу належить і гімн. Це ті слова і музика, які змушують

кожного підійматися при перших же акордах, з трепетом в душі слухати ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців — це гімн «Ще не вмерла Україна».

Особлива історія створення державного гімну України.

       У другій половині XIX ст., точніше у 1862 р., у Києві з'явився вірш відомого етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

       Завдяки українофільським гурткам, обʼєднаним у громади, вірш швидко поширювався і згодом зазнав певних змін. І хоча першим поклав вірш на музику Микола Лисенко, найпотужніше твір зазвучав завдяки композиторові й священнику Михайлові Вербицькому.  Тоді він створив мелодію для голосу в супроводі гітари, а згодом — і для хору з оркестром.

         З 1863 року пісня не раз пройшла перевірку часом та різноманітними історичними епізодами. Її використовували під час урочистих подій у період Української революції 1917—1921 років, у 1939 проголошена гімном Карпатської України, вона згуртовувала борців Української повстанської армії. Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, «Ще не вмерла України і слава, і воля...» відкинули, щоб не викликати занадто сепаратистських настроїв серед українців. Потрібен був текст, який би стверджував, що Україна — держава, що входить до складу СРСР. Це завдання виконав твір «Живи, Україно, прекрасна і сильна» Павла Тичини, який і став державним гімном Української РСР з 1949 до 1991. Але цей варіант так ніколи і не набув популярності.

        Попри те, що творіння Чубинського й Вербицького забороняв угорський і радянський уряд, своє нове життя пісня отримала з проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року, а в січні 1992-го Указом Президії ВР України її затвердили як Державний гімн.

        Глибинне значення кожного слова гімну українці усвідомили з початком повномасштабного вторгнення російських військ. Слова «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» стали пророчими, а українці вкотре довели, що готові до кінця боротися з ворогом за свою незалежність.

        Нині українці зі словами гімну перебувать на фронті, в окопах та боях, виборюючи суверенне право нашої держави бути вільною, демократичною та незалежною державою.

        Таким чином, формування української державної та символіки має глибокі історичні корені. Історію не можна повернути назад. А тому ніяка ідеологія не зможе ніколи викинути з минулого народу жодної сторінки, особливо тих, які пов'язуються з боротьбою за свободу і незалежність.

        Слава Україні! Героям СЛАВА!